Трихомонада – підступна венерологічна інфекція

трихомонадаСеред захворювань, які передаються статевим шляхом, трихомоніаз – займає лідируюче положення. Страшно уявити, але кожен п’ятий житель планети стикається з цією недугою, знає він про це чи ні. Близько 10 % з цього числа – вагітні жінки. Збудником хвороби є трихомонада – представник сім’ї найпростіших.

Саме тому більшості антибактеріальних препаратів не під силу впоратися з цією «лиходійкою». Трихомонади рухливі, тобто можуть самостійно пересуватися, за рахунок своїх джгутиків, для життя їм абсолютно не потрібний кисень.

Саме тому вони абсолютно спокійно можуть проникати і в верхні сечові шляхи і, через цервікальний канал, в порожнину матки і придатки, викликаючи специфічне запалення.

Ще однією істотною особливістю трихомонад є їх беззастережна любов до вологості. При найменшому нагріванні, висушуванні або дії прямих сонячних променів, вона гине. Та й у сприятливих умовах, але поза організмом, живе всього кілька годин. Відповідно, для того щоб заразитися трихомоніазом НЕ статевим шляхом, а через предмети особистої гігієни – рушник, нижню білизну і т.д., необхідно порушити всі мислимі і немислимі правила особистої гігієни. Хоча теоретично це можливо.

Симптоми трихомоніазу

Симптоми трихомоніазу у жінок можуть зовсім на мати проявів. У більшості ж випадків виникають симптоми вагініту. При цьому з’являються жовто-зелені виділення, іноді пінисті. Часто виділення супроводжуються сильним свербінням і подразненням піхви. У жінок також може спостерігатися кровотеча з піхви після статевого контакту. При трихомоніазі у 45 % випадків видно характерні зміни на слизовій шийки матки і піхви під час проведення кольпоскопії. У деяких випадках жінки можуть скаржитися на біль внизу живота.

Трихомоніаз у чоловіків має дуже мізерну симптоматику. Характерно поява сіро-зелених виділень з сечівника. Найчастіше у чоловіків захворювання протікає у вигляді уретриту. Як правило інтенсивність виділень більше всього в перші дні захворювання. Надалі, при відсутності лікування, виділення можуть зникнути самі по собі, що, однак не говорить про те, що захворювання зникло. В ускладнених випадках виникають симптоми простатиту і епідидиміту.

Діагностика

діагностика трихомоніазуНайпростішим і швидким методом діагностики є світлова мікроскопія виділень з вогнища запалення в краплі фізіологічного розчину. При цьому методі спостерігають в незабарвленому мазку руху трихомонади. Метод дуже простий, але його чутливість недостатньо висока, близько 60%.

Забарвлення мазків з мікроскопією також недостатньо точне. Трихомонади можуть бути схожими на клітини епітелію і у великій кількості випадків можна отримати або хибні позитивні або помилково негативні результати. Як правило точність становить близько 50%. Необхідно добавити, що методи мікроскопії дуже залежать від кваліфікації лаборанта.

Культуральний метод: вирощування трихомонади на штучному живильному середовищі. Проводять посів з ураженого вогнища і культивують його в анаеробних умовах (без доступу кисню). Цей метод найточніший – 95%. Обмежує його застосування довге очікування результату і значна працемісткість.

ПЛР – полімеразно-ланцюгова реакція. Має чутливість 84%. Це досить непоганий показник. В даний час ПЛР широко використовують для діагностики трихомоніазу.

Лікування трихомоніазу

Лікування трихомоніазу засноване на загальних принципах терапії запальних захворювань сечостатевої системи. Існує два підходи, які залежать від того, первинне або хронічне захворювання доводиться лікувати.

Якщо у пацієнта захворювання первинне, тобто пройшло не більше 2 місяців з моменту появи симптомів, лікування починається з антипротозойних засобів. Якщо захворювання хронічне – лікування антипротозойними препаратами починають після імуностимуляціі.

В даний час існує проблема стійкості трихомонад до лікарських засобів. Це пов’язано зі спробами неправильного лікування, яке призводить до формування стійких штампів до ліків. Люди, які «лікували» трихомоніаз неправильно, після того, як пропадають симптоми стають впевненими, що захворювання пройшло. Однак часто це не так і веде до передачі адаптованої до ліків трихомонади статевому партнеру. Таким чином, навіть якщо ми стикаємося із первинним захворюванням і пацієнт ще не приймав ліків, ми не можемо припускати наскільки збудник чутливий або стійкий до запланованих для лікування ліків. Тому часто лікування починається з емпіричного призначення препарату з подальшим контролем.

Якщо інтенсивність запалення знижується протягом трьох днів, терапію можна продовжувати. Якщо ні, потрібно змінити препарат та/або спосіб його введення. Препарати для лікування трихомоніазу досить токсичні, тому в більшості лікарень робиться великий акцент на застосуванні місцевого лікування (інстиляції в уретру та вагінальні аплікації). Місцеве лікування не може повністю замінити антибіотики, але здатне істотно прискорити процес одужання.

Лікування необхідно проводити обом партнерам. Дуже важливо усвідомлювати, що просте виконання жорсткої схеми, призначеної лікарем, ще не приводить до автоматичного виліковування. Занадто багато факторів впливає на результат. Тому завжди необхідний поточний лабораторний контроль під час процесу лікування і після нього, як мінімум протягом одного місяця. Тільки з таким підходом можна бути переконаним у повному одужанні.

Поширити в соціальних мережах